У традиційній медицині існує поняття нервової системи з її двома функціонально протилежними частинами – активною (симпатичною) та відповідальною за стан спокою (парасимпатичною).
Симпатична нервова система регулює функції тіла під час неспання і активних дій (робота, спорт, стрес). Парасимпатична бере командування на себе під час сну, розслаблення та відпочинку. У нормальному ритмі дня і ночі обидві частини нервової системи чергуються подібно до маятника настінного годинника. Такий ритм був би для нас ідеальним станом – при ньому ми почуваємось добре (нормотонія).
Доктор Хамер виявив, що після шоку, спричиненого раптовим конфліктом (СДХ), наш організм автоматично переходить у режим тривалого стресу. Кожному з нас траплялося спостерігати такий стан у себе: при сильній емоційній події (СДХ) виникає крайнє збудження – моментально холодніють руки, пропадає апетит, частота серцевих скорочень і дихання збільшується, наші думки постійно зайняті подією, що сталася. Ми перебуваємо у активній, так званій «холодній», фазі конфлікту – у стані тривалого стресу. Тепер навіть вночі організмом управляє симпатична частина нервової системи: ми погано спимо чи не спимо зовсім (постійна симпатикотонія).
Згадаймо приклад з матір’ю у стані конфлікту турботи: поки жінка не знає, чи виживе дитина після нещасного випадку, вона перебуває у активній фазі конфлікту – у неї холодні руки, немає сну та апетиту – тижнями маятник незмінно перебуває у положенні симпатикотонії. Потім приходить рятівна новина: «Дитина одужає!» Після цього маятник так само різко і з тою ж силою розгойдується в інший бік – жінка впадає у стан тривалої ваготонії, і починається друга фаза – фаза відновлення. Тепер її руки знову стають теплими, з’являється апетит і бажання спати, піднімається температура, з’являється головний біль і, звичайно ж, розпухлі та запалені груди. Максимальна тривалість цієї «гарячої фази» дорівнює тривалості активної фази конфлікту. У середині фази відновлення наступає епікриза (епілептичний або епілептоїдний криз). Епілептичні судоми та інфаркти (серцеві напади) – найвідоміші та найпоширеніші з таких криз, що трапляються саме у фазі відновлення. Це критична частина будь-якої ДБС, природний екзамен на проходження конфлікту. Часто в такі «холодні дні» людина душевно і фізично, як у сповільненій кінозйомці, знову «проживає» те, що трапилося, і після цього стан здоров’я різко прямує у бік повного і остаточного одужання. Епікриза біологічно необхідна – саме в цей час з організму виводиться тепер вже зайва рідина, яка в першій частині фази відновлення накопичилася в ураженому органі і у відповідному місці головного мозку – в цей період спостерігається підвищене сечовипускання. Старі земські лікарі дуже добре знали про цей критичний стан! Вони говорили: «Якщо пацієнт переживе цей день (ніч), то він точно піде на поправку!».
На жаль, більшість нинішніх лікарів про це нічого не знають. Вони, наприклад, не можуть пояснити, чому інфаркти практично завжди трапляються у стані спокою та розслаблення! Якщо, як стверджує офіційна медицина, в цьому винні «закупорені коронарні судини», тоді інфаркти міокарда повинні траплятися під час фізичного навантаження (спорт чи робота). Насправді ж серцевий напад – це епікриза у фазі відновлення після вирішення конфлікту втрати території (причиною може стати небажане відправлення на пенсію, догляд супутника життя тощо) і може завершитися смертю лише в тому випадку, якщо конфлікт був активним більше дев’яти місяців.
Примітним у Другому Біологічному Законі Природи є те, що для більшості «хвороб» симптоми виявляються у другій фазі ДБС (саме у фазі відновлення) і це ознаки одужання – нежить, кашель, цистит, нейродерміт, отит тощо – і тому не потребують жодної терапії! Тільки дурень може почати лікувати одужуючих! Якщо ж конфлікт неможливо вирішити або позбутися його (завислий активний конфлікт), тоді з часом настає повне виснаження організму (людина помирає не від раку, а від кахексії). Найчастіше у «лікуванні» раку смерть настає від опору тіла хімічної чи радіаційної «терапії». Від раку померти практично неможливо. Часто, коли вирішити конфлікт неможливо за об’єктивними обставинами, можна зменшити його силу, і в такому активному, але «млявому» конфлікті людина може жити довгі роки практично без шкоди для свого фізичного здоров’я.
Отже, кожне «захворювання» (ДБС) виникає завдяки конфліктно-подійному шоку і відбивається відразу на трьох рівнях – психіці, мозку та органі. Маленькі потрясіння викликають «маленькі хвороби», важливі і значні – «великі хвороби».
