Народився 17 травня 1935 року. 2 липня 2017 року пішов життя, але не з наших сердець і не з нашої пам’яті. З 1981 року до останнього дихання присвятив своє життя оздоровленню людства.
Ріке Геєрд Хамер, доктор медицини, наприкінці 70-х років захворів на рак. Захворювання розвинулося невдовзі після смерті сина. Розмірковуючи як професійний онколог, Хамер дійшов висновку про пряму кореляцію між стресом у зв’язку зі смертю свого сина і власним захворюванням, що розвинулося. Він почав здогадуватися, що шок або психологічна травма б'є зовсім інстинктивно по організму людини, автоматично задіявши глибинні біологічні механізми, більше того, еволюція спеціально створила ці механізми для адаптації до важких обставин. Пізніше він проаналізував зразки сканування мозку у своїх пацієнтів та порівняв їх із відповідними медико-психологічними записами. На свій подив він виявив чіткий зв’язок між шоком і затемненням у різних ділянках мозку, ураженого специфічним видом шоку та відповідним органом, де розвинувся рак залежно від виду психологічної травми.
Грунтуючись на понад 50 000 історій хвороб протягом багатьох років, доктор Хамер побудував теорію, згідно з якою основою кожного захворювання є певний вид психологічної травми. Наприклад, у випадку біженців, у зв’язку зі страхом і ризиком зневоднення, починають вироблятися злоякісні клітини збиральних трубочок нирок.
Звласного досвіду, пов’язаного зі смертю сина та подальшої хвороби, доктор Хамер вивів поняття синдрому Хамера — це вогнище в мозку, як реле ввімкнення збиральних трубочок нирок в активній фазі конфлікту, що є причиною раку. Це найжорсткіша психічна травма. У 15 000 історій хвороб йому вдалося документально запротоколювати зв’язок між цим початковим синдромом та подальшим розвитком хвороби. Правильність підходу Нової Німецької Медицини підтверджується новітніми дослідженнями. Вже організовано кілька сотень наукових центрів та інститутів.
«Усі так звані хвороби мають особливе біологічне значення. Ми ж просто звикли приписувати матері-природі здатність робити помилки і маємо нахабство стверджувати, що вона постійно їх робить і стає причиною збоїв (злоякісних, безглуздих, дегенеративних, ракових розростань тощо). Засліплені, ми наклали на себе цю безглузду, бездушну та жорстоку медицину. А тепер, коли шори спали з наших очей, ми здатні зрозуміти, що тільки наші пихатість і невігластво являють собою єдину дурість, яка коли-небудь була і є в цьому космосі. Сповнені подиву, ми нарешті вперше усвідомлюємо, що природа містить порядок (тепер ми це вже знаємо), і що всяке явище в природі має глибокий зміст у контексті цілісної картини, і всі так звані хвороби, не безглузді поневіряння, якими користуються помічники чаклунів. Ми бачимо, що ніщо не є безглуздим, злоякісним чи хворим.»
